Міфи про дофамінову яму та «дешевий» дофамін: що каже наука?
Чому популярні уявлення про дофамін не відповідають реальності
Тема «дофамінової ями» та «дешевого дофаміну» останнім часом набрала популярності. У соцмережах поширюється ідея, що надмірне споживання швидких задоволень (шортси, фастфуд, соціальні мережі) нібито виснажує запаси дофаміну або знижує чутливість рецепторів, що призводить до апатії та втрати мотивації.
Але що про це говорить нейробіологія? Розбираємося разом із науковими дослідженнями.
Що таке «дофамінова яма» і чи існує вона взагалі?
В інтернеті поширені дві основні версії цього явища:
1. «Витрачений» дофамін – ніби після сильних стимулів рівень дофаміну падає, і потрібен час, щоб він «відновився». Це призводить до почуття виснаження.
2. «Перевантажені» рецептори – мовляв, надлишок дофаміну робить рецептори менш чутливими, і через це людина перестає відчувати інтерес до будь-якої діяльності.
Але ось що показують наукові дослідження:
• У огляді 2021 року вчені довели, що рівень дофаміну в мозку змінюється локально, відповідно до функціональних потреб конкретних систем, а не глобально. Це означає, що перегляд відео в телефоні та, наприклад, їжа – це зовсім різні системи, і одна не виснажує іншу.
• Інше дослідження виявило, що навіть значне зниження рівня дофаміну не впливає на загальну активність людини. Наприклад, коли випробуваним штучно знижували синтез дофаміну, вони не відчували сильної втоми, а навіть навпаки – повідомляли про зменшення почуття голоду.
• Дослідження з галоперидолом (препаратом, що блокує дофамінові рецептори) показало, що рівень дофаміну не має прямого зв’язку з ефективністю дій або когнітивних процесів.
Ці дані спростовують першу гіпотезу – дофамін не «витрачається» і не потребує відновлення, як це часто подають у популярних відео.
Чи можуть рецептори дофаміну «вигоріти»?
Друга версія «дофамінової ями» стверджує, що рецептори дофаміну зношуються через надлишок стимуляції, втрачають чутливість, і людині потрібно час, щоб вони відновилися.
Але є нюанс: в мозку існує кілька типів дофамінових рецепторів – D1, D2, D3, D4 і D5. Вони виконують різні функції:
• D1-подібні рецептори підвищують збудливість нейронів.
• D2-подібні – навпаки, діють гальмівно (джерело).
Дослідження 2024 року показало, що навіть при блокуванні частини дофамінових рецепторів (D2, D3) загальний рівень мотивації не знижувався – навпаки, учасники ставали більш гнучкими у своїх переконаннях.
Якщо б рецептори дійсно «вигоряли» через надлишок стимуляції, ми б спостерігали значне зниження мотивації в усіх сферах життя. Але цього не відбувається.
Тому твердження про «перевантаження рецепторів» не має наукових підстав.
Міф про «дешевий дофамін»
Ще одна популярна ідея – що людина, отримуючи швидкі задоволення (фастфуд, соцмережі, відео), насичується дофаміном, через що втрачає мотивацію до важливіших справ.
Але в науковому розумінні дофамін не є гормоном задоволення. Він бере участь у системі мотивації та прийняття рішень.
Вчені розділяють два процеси: wanting (бажання) і liking (насолода). Дофамін більше впливає на бажання отримати щось, ніж на саме задоволення від цього (джерело).
Наприклад, коли у курців штучно знижували рівень дофаміну, їхнє бажання палити зменшувалося. Але при цьому задоволення від самого процесу куріння залишалося незмінним (дослідження).
Якщо б «дешевий дофамін» дійсно викликав втрату мотивації, то після перегляду коротких відео люди відчували б ще більший потяг до активності. Але реальність інша – після тривалого скролінгу соцмереж людина почувається виснаженою, а не зарядженою енергією.
Тобто справа не в дофаміні.
Чому ж ми «залипаємо» в телефоні?
Якщо дофамін не винен, то чому соцмережі та рілси викликають таке «залипання»?
Є кілька пояснень:
1. Окситоцин. Дослідження показують, що залежність від соціальних мереж може бути пов’язана з окситоцинергічною системою мозку, а не з дофаміном (джерело).
2. Надмірне перемикання. Експерименти довели, що швидке переключення між відео чи їхнє часте промотування призводить до зниження задоволення та зростання відчуття нудьги (дослідження).
3. Фізична пасивність. Під час скролінгу ми не рухаємося, сидимо в статичній позі. Недостатня активність сама по собі може викликати втому та апатію.
Замість того, щоб звинувачувати дофамін, варто звернути увагу на більш реальні фактори: спосіб життя, рівень фізичної активності та загальний емоційний стан.
Висновки
✅ Дофамінова яма – це міф. Рівень дофаміну не падає глобально, а адаптується до конкретних функцій мозку.
✅ Рецептори не «вигорають». Мотивація не знижується від надлишку стимулів, інакше ми б бачили масову втрату інтересу до життя.
✅ Немає «дешевого дофаміну». Дофамін відповідає не за насолоду, а за мотивацію, і його високий рівень швидше спонукає до дій, ніж до апатії.
✅ Справжні причини залипання – не в дофаміні. Це можуть бути соціальні фактори, швидке перемикання уваги або нестача фізичної активності.
Тож замість того, щоб боротися з «дофаміновими ямами», краще звернути увагу на реальні механізми нашої поведінки.